Facebook
Home Blog

Флора Монтес: засновниця Bronx Fashion Week та промоутерка локальної моди

By
Iryna Stanevich
-
0
Screenshot

Ця жінка перетворила власні випробування на платформу, що надихає громаду та підтримує молодих дизайнерів й моделей. Її робота будується на стійкості, креативності та спільноті, створюючи інклюзивний простір, де мода стає засобом самовираження, зцілення та соціальної трансформації. У цій статті на bronxanka.com розкажемо історію флагманки модного життя у Бронксі та як через покази, наставництво й соціальні ініціативи Флора Монтес надихає нові покоління у fashion-індустрії.

Бронкс на подіумі: як Флора Монтес змінила моду рідного району

У 2014 році Флора Монтес організувала перший Тиждень моди в Бронксі з чеком на безробіття на 200 доларів та переконанням, що мода — це більше, ніж просто тканина. Тоді вона навіть не могла уявити, що її ідея перетвориться на масштабний рух. Кожен стібок, кожен показ, кожне модельне заняття були частиною її місії: дати шанс молодим талантам Бронкса увійти у світ моди, не покидаючи рідний район.

«Тиждень моди в Бронксі народився після того, як я побувала на показі в Мангеттені», — розповідає Монтес. — «Я була зачарована. Вийшла звідти та зрозуміла: якщо я хочу змінити щось у моді, треба починати з дому».

Але Флора стикнулася з суворою реальністю. Ринок моди Бронкса виявився практично мертвим. Понад 70 дизайнерів, до яких вона телефонувала на початку шляху, повідомили, що більше не працюють у цій сфері. Але Монтес не зупинилася, вона створила платформу, яка відкрила двері для місцевих дизайнерів та моделей. Згодом вона переросла в Bronx Fashion NYC — некомерційну організацію з наставництва, освіти та підтримки психічного здоров’я через моду.

Її ініціатива Fashion Redefined допомагає молодим креаторам досліджувати себе через дизайн та моделювання, одночасно зміцнюючи емоційний стан.

 «Найбільше мене зворушує, коли хтось знаходить свій голос, повертає впевненість у собі та сміливо крокує вперед», — каже Флора.

Ця історія не про легкі шляхи. Монтес пройшла через втрату доньки, насильство та постійні випробування, які могли б зламати будь-кого. Втім, біль став її рушійною силою, вона створила простір, де таланти, що раніше залишалися непоміченими, нарешті отримують шанс. Bronx Fashion Week перетворився на рух, який кидає виклик стандартам краси та відкриває нові можливості для недостатньо представлених спільнот.

Навіть пандемія не змогла зупинити розвиток. Після дворічної перерви Тиждень моди повернувся та продовжив надихати нове покоління дизайнерів й моделей. 

«Я пуерториканка з Південного Бронкса, і моє життя сформоване боротьбою», — говорить Монтес. — «Я відмовилася дозволити болю визначати мене. Замість цього я переписала свою історію і тепер допомагаю переписувати історії інших».

Bronx Fashion NYC — це її лист любові до Бронкса, простір  для творчості та місце, де мода зустрічається з силою, стійкістю та надією. І хоча шлях був важким, Монтес доводить: коли ти сміливо йдеш до своєї мети, ти не просто змінюєш своє життя, ти змінюєш світ.

Бронкс виходить на подіум: десятиліття мрій Флори Монтес

25 травня 2024 року у торговому центрі Bay Plaza Флора Монтес разом зі своєю командою  відзначила 10-річчя свого Тижня моди в Бронксі — подію під назвою «Десятиліття мрій». Близько 200 моделей та кілька дизайнерів отримали можливість показати свої творіння на подіумі, що став символом нової ери для місцевої модної сцени.

За даними самої організації, Тиждень моди в Бронксі підтримав понад 500 молодих дизайнерів та 800 моделей, заручившись підтримкою таких брендів, як Fashion Row, H&M, Sephora, Macy’s тощо. Ювілейний показ у Mall at Bay Plaza допоміг більше ніж 300 малим бізнесам налагодити контакти та зміцнити свою справу.

Історії успіху підтверджують ефективність платформи. Дельсіо Іларіо, латиноамериканська модель з Бронкса, після участі у шоу Монтас отримала контакти на співпрацю з Macy’s та Josue Champagne, а її кар’єру тепер підтримує видатне агентство Bailey. Наталі, інша модель, змогла здобути популярність після того, як їй відмовили через кучеряве волосся. Той випадок спричинив ухвалення закону Нью-Йорка 2019 року про заборону дискримінації волосся, й карʼєра моделі пішла вверх. Міжнародний актор й модель Серхіо Делавіччі, відомий за фільмом «Джон Вік 3», також починав на подіумах Бронкса.

Дизайнери теж знаходять тут свій голос. Домініканський кутюр’є Хабія Манзанільо тричі виставляв свої колекції на шоу, кожного разу отримуючи нову аудиторію та співпрацю з моделями й фотографами.

Проте робота Монтес не обмежується подіумом. У 2022 році її запросили до South Bronx Community Charter High School організувати заходи для учнів, які цікавляться модою. З того часу відбулися кілька ініціатив з пожертвування випускного одягу, які підтримувалися офісом окружного прокурора Бронкса.

Ця мрія — принести моду до шкіл у районі, який понад 56% складають латиноамериканці, з рівнем бідності близько 27% — стає реальністю завдяки непохитній вірі Монтес у свій Бронкс.

«Єдине, що потрібно цим дітям, — хтось, хто дбає про них», — каже Монтес. 

Мода як терапія: історія стійкості Флори Монтес

Флора завжди говорила, що є три якості, які  формують її шлях у житті та моді. Це емпатія, креативність та спільнота. Емпатія стала її основою. Пройшовши через дитячі травми та життя з посттравматичним стресовим розладом, вона навчилася бачити людей поза їхніми обставинами, слухати без осуду та зі співчуттям. Кожного дня вона нагадує собі, що справжнє зцілення починається, коли люди відчувають себе поміченими, цінними та зрозумілими.

Креативність для Монтес — це свобода. Вона перетворює біль на мету, а моду на інструмент самовираження, впевненості та трансформації. Bronx Fashion NYC та проєкт Fashion Redefined стали простором, де молоді люди вчаться відчувати свою цінність через мистецтво. Вона бачила, як креативність допомагає людям знайти себе, особливо тим, хто раніше залишався непоміченим.

Спільнота для Флори — це серце всього. Бронкс виховав та надихнув її. Лідерство, за словами Монтес, не про владу чи досконалість, а про служіння. Мода відіграла вирішальну роль у відновленні її самооцінки та впевненості. Через дизайн, кураторство образів та проведення заходів Флора навчилася перетворювати хаос та біль на структуру та мету. Кожен одяг, кожен образ ставав бронею — символом стійкості, що допомагав дивитися на світ із новою силою. 

Флора відкрито говорить і про власний шлях до психічного здоров’я. 

«Я живу з ПТСР внаслідок дитячої травми. Довгий час не розуміла, як глибоко це вплинуло на мене», — розповідає вона. «Згодом я зрозуміла: це зробило мене чутливою, креативною та рішучою у створенні простору, де зцілення та самовираження співіснують».

Мода та щоденник стали її терапією, а Bronx Fashion NYC — способом спостерігати, як її спільнота зцілюється.

Новий рівень впливу: як Флора Монтес змінює моду після 2024 року

Після 2024 року діяльність Флори Монтес виходить на новий рівень — як за масштабом, так і за глибиною впливу. Її платформа Bronx Fashion NYC поступово трансформується з локальної ініціативи у потужний культурно-соціальний рух.

У лютому 2025 року сезон весна/літо відкрився показом у Bronx Borough Hall — символічному місці, що підкреслює визнання проєкту на міському рівні. Подія об’єднала дизайнерів та моделей з усього Нью-Йорка, створивши простір, де нові голоси могли заявити про себе. Для багатьох учасників це був не просто подіум, а перший крок до впевненості, самовираження та професійного розвитку.

Восени того ж року діяльність організації отримала ще глибший соціальний вимір. Наприкінці вересня Bronx Fashion NYC об’єдналася з American Cancer Society для проведення показу Making Strides Survivor Fashion Showcase. Цей захід став потужною історією про силу людського духу. Люди, які пережили онкологічні захворювання, виходили на подіум як символи стійкості, демонструючи, що краса — це не стандарти, а досвід, гідність та життя, прожите попри труднощі.

Паралельно Флора Монтес продовжує розвивати освітній та менторський напрям. 

Шлях Флори Монтес, від особистих викликів до створення впливової платформи, став основою цієї трансформації. Її робота демонструє, що навіть через біль можна створювати простори сили, де люди зцілюються, знаходять себе та надихають інших. І саме тому Bronx Fashion NYC сьогодні — це спадщина, що продовжує зростати, змінювати життя та формувати нове бачення ролі моди у суспільстві.

Сейл Чепмен — дизайнерка, яка одягала Мерилін Монро

By
Iryna Stanevich
-
0
Screenshot

Саме вона створила культові «сукні мрії» середини ХХ століття. Як Сейл Чепмен вдалося поєднати гламур та доступність, змінити уявлення про жіночий силует та чому її роботи знову в центрі уваги сьогодні — розберемось у цій статті на bronxanka.com про стиль, талант та спадщину, що пережила час.

Від продавчині до керівниці: перші роки в індустрії моди

Народжена як Сесілія Мітчелл 19 лютого 1912 року на Стейтен-Айленді, вона провела дитинство в районі Роузбенк. Ще підлітком Сесілія сама кроїла та шила одяг, свою першу сукню вона створила у 15 років. Це було не просто захоплення, а інтуїтивне відчуття форми та стилю, яке згодом переросло у професію.

Освіта Сесілії була радше мистецькою, ніж спеціалізованою. Вона навчалася у католицьких школах, а справжню «школу дизайну» пройшла безпосередньо в індустрії, працюючи продавчинею, закупницею та поступово занурюючись у бізнес моди.

Після двох років коледжу дівчина влаштувалася до одного з салонів у великому універмазі на П’ятій авеню і вже за три роки стала його керівницею. Такий стрімкий злет свідчив про її природний талант та працездатність. Там вона залишалася майже десятиліття, відточуючи власний стиль, — складний, технічно точний, майже інженерний, як пізніше згадував її син Пітер.

Наприкінці 1930-х Чепмен долучилася до модного проєкту Her Ladyship Gowns разом з представницями світського товариства — Глорією Морган Вандербільт та Тельмою Фернесс. Хоча цей бізнес проіснував недовго, він став важливим етапом у її кар’єрі. Саме тоді вона познайомилася з Семюелем Чепменом — підприємцем, який згодом став її чоловіком та діловим партнером.

Їхній союз був водночас творчим та складним. Пара одружилася у 1938 році, разом вони розвивали модний бізнес, але зрештою розлучилися у 1950-му. Як зізнавалася сама дизайнерка, постійне перебування поруч та повний контроль чоловіка над її життям стали надто виснажливими. Втім, після розриву їхні стосунки навіть покращилися, Семюел й надалі залишався залученим до справ компанії.

У 1951 році Чепмен почала новий етап життя, вийшовши заміж за Томаса Роджерса. 

Сукні мрії 1950-х років

У середині ХХ століття ім’я Сейл Чепмен звучало у світських колах Нью-Йорка й Голлівуду майже так само часто, як імена акторок, яких вона одягала. Її сукні не просто прикрашали, вони створювали образи, які запам’ятовувалися. Недарма саме Чепмен часто називають однією з улюблених дизайнерок Мерилін Монро. Вона тонко відчувала, як підкреслити жіночність, не переходячи межу вульгарності.

Її клієнтками були зірки першої величини — від Елізабет Тейлор, для якої вона створила весільний гардероб у 1950 році, до Грейс Келлі, Дебори Керр та навіть Арети Франклін. 

Стиль Чепмен народжувався на перетині високої моди та практичності. Вона стала однією з тих, хто адаптував революційний New Look Крістіана Діора для повсякденного, коктейльного гардероба. Саме ці «сукні мрії», як їх називали у пресі 1950-х, заповнили танцювальні вечори та нічні клуби Нью-Йорка. Її моделі стали символом вечірнього життя Америки та ніби створювалися для руху — для життя, наповненого світлом, музикою та соціальними подіями. Редакторка Vogue Грейс Мірабелла згодом згадувала: 

«Якщо уявити жінку в нічному клубі тієї епохи, то це обов’язково силует від Чепмен».

Важливо й те, що Сейл зуміла зробити гламур доступнішим. Її сукні коштували значно дешевше, ніж кутюрні моделі європейських домів, але виглядали не менш ефектно. Саме тому її називали дизайнеркою, яка принесла бальну розкіш у межі досяжного.

Але її кар’єра не обмежувалася подіумом. Чепмен працювала для кіно та телебачення, створювала костюми для фільмів та з’являлася у рекламних кампаніях — від Cadillac до Western Union. Вона інтуїтивно відчувала силу бренду задовго до того, як це стало правилом індустрії.

Особливістю Чепмен була не лише майстерність, а й принциповість. Вона свідомо уникала поїздок на французькі покази, не бажаючи підпадати під вплив європейської моди. Її метою було створювати одяг для американської жінки — самобутній, практичний та водночас елегантний. Навіть у власному стилі вона дотримувалася чітких контрастів: вдень носила лише чорне, а ввечері майже завжди з’являлася в білому.

Архітектура жіночності: секрети стилю Чепмен

Сейл Чепмен будувала свої сукні так, ніби вони були витворами архітектури — з точністю, інтуїцією та глибоким розумінням жіночого тіла. Її фірмовий почерк з майстерно драпірованими ліфами став настільки впізнаваним, що дизайнерка навіть патентувала власні техніки. Вона любила повторювати:

«Чоловіки-дизайнери створюють ескізи, а жінки — думають про тих, хто ці сукні носитиме». 

І саме ця різниця робила її роботи живими. Чепмен повернула до моди косий крій, популярний ще у 1930-х, але наповнила його новою чуттєвістю. Її сукні облягали фігуру м’яко й природно, підкреслюючи силует без зайвої жорсткості. Глибокі декольте, витончене бісерне оздоблення, акценти на стегнах через складки чи декоративні деталі створювали образи, які водночас були сміливими й елегантними.

Її стиль тримався на балансі між драмою та стриманістю. Вузькі талії, драпіровані корсети, спідниці, що або плавно розкльошувалися, або витончено облягали фігуру, створювали рух та легкість. Вона працювала з шифоном, крепом, тафтою, бенгаліном, перетворюючи тканину на інструмент пластики. М’який атлас у її руках ставав майже текучим, а прозорий шифон структурованим.

Колір у її колекціях також відігравав важливу роль: глибокий чорний, рубіновий, крижано-блакитний. Декор залишався стриманим — делікатне мереживо, один акцентний бант чи складка. Вона не перевантажувала образи, навіть у добу модної надмірності 1950-х.

Кінець ери Сейл Чепмен

У 1945 році дизайнерка отримала престижну премію Coty American Fashion Critics’ Award, а згодом — низку інших відзнак за внесок у розвиток американської моди. Визнання прийшло не лише від критиків, а й від самої аудиторії. У 1955 році, за результатами опитування серед студенток коледжів, її назвали найпопулярнішою дизайнеркою країни, при чому з великим відривом.

Її студія на Сьомій авеню в Нью-Йорку була частиною серця американської індустрії моди. Саме там народжувалися ті самі «сукні мрії», які визначали стиль епохи. Але мода змінюється швидко. У середині 1960-х, коли на зміну витонченій жіночності прийшли нові, більш розслаблені силуети, бізнес Чепмен почав втрачати позиції. Вона завершила активну кар’єру у 1965 році, а спроба повернення наприкінці десятиліття вже не мала колишнього успіху.

13 липня 1979 року Сейл Чепмен померла після тривалої боротьби з раком легенів у Бронксі, де проживала останні роки. Її життя завершилося тихо й майже непомітно для широкої публіки — без гучних ретроспектив та підсумків. Символічно й трагічно: вона навіть не знала, що її чоловік помер за кілька днів до неї.

Вінтаж як натхнення

Після смерті ім’я Чепмен на певний час зникло з модного порядку денного. Вона не залишила по собі великого модного дому чи систематизованого архіву. Але мода, як і пам’ять, має властивість повертатися.

Сьогодні її роботи знову відкривають для себе — у музеях, вінтажних бутиках, кіно. Сукні Чепмен зберігаються в колекціях провідних інституцій, а стилісти дедалі частіше звертаються до її силуетів, відтворюючи атмосферу середини ХХ століття на екрані.

Її спадщина живе й у сучасній попкультурі. У 2026 році акторка Сідні Свіні з’явилася на кінофестивалі в Санта-Барбарі у вінтажній сукні Ceil Chapman, фактично відтворивши образ Мерилін Монро з обкладинки Life 1952 року. Це був не просто модний жест, це було повернення до естетики, яка не втрачає сили навіть через десятиліття.

І в цьому — ще одне підтвердження її таланту. Сейл Чепмен не просто створювала сукні. Вона змінювала сам підхід до моди: не підганяти жінку під форму, а підлаштовувати форму під жінку. Саме тому її силуети й сьогодні виглядають живими.

Шанель Кемпбелл — голос Бронкса у сучасній моді

By
Iryna Stanevich
-
0

Карʼєра Шанель Кемпбелл — це не про стрімкий злет за правилами індустрії. Це про шлях, у якому кожен крок усвідомлений, а кожна колекція — відображення внутрішніх змін. У цій статті на bronxanka.com розкажемо історію створення її бренду Bed on Water, трьох колекцій та власного ритму в індустрії, де дизайнерка відмовляється грати за чужими правилами.

Мода без ілюзій

Історія Шанель Кемпбелл починається далеко від глянцевих подіумів — у багатоголосому, ритмічному Бронксі. Саме там сформувалося її відчуття моди, серед сильних чорношкірих жінок, які перетворювали зовнішність на форму самовираження: від зачіски до манікюру, від одягу до постави.

Бронкс, у якому зростала дизайнерка, був сплавом афро-американської та афро-карибської культур. Цей мікс звучав у музиці, відчувався в мовленні, ритмах життя та навіть у кухні. Все це згодом проросло у її дизайні — через деталі, текстури та настрій колекцій. Водночас важливу роль відіграв батько, який постійно наполягав на глибшому пізнанні власної культури. У дитинстві ці розмови здавалися зайвими, але з роками перетворилися на фундамент творчої ідентичності Шанель.

Після отримання ступеня бакалавра мистецтв у Філадельфії Кемпбелл повернулася до Нью-Йорка — міста можливостей, яке, втім, не поспішало відкривати двері «чужим». Вона не мала диплома престижної школи дизайну, а отже і швидкого шансу на роботу в індустрії. Тож дівчина обрала інший шлях — стажування.

Її перший досвід у британського дизайнера трикотажу був водночас школою та випробуванням. Довгі робочі дні, рутинні завдання та майже повна відсутність оплати. Це знайома реальність для багатьох початківців у моді. Шанель вдосконалювала технічні навички, спостерігала за процесами зсередини, але швидко відчула й інший бік індустрії. Жорсткість та виснажливий темп, де творчість часто відходить на другий план.

Зіткнення з цією реальністю стало переломним. Кемпбелл усвідомила, що мода як індустрія — це не лише про одяг, а про тиск, гроші та очікування. І якщо ти хочеш залишитися собою, доведеться встановлювати власні правила гри. Шанель на певний час дистанціювалася, щоб переосмислити, яким має бути її шлях, не як частини системи, а як авторки з власним голосом.

Саме з цього внутрішнього пошуку й народилася її подальша естетика: незалежна, культурно вкорінена та свідомо віддалена від диктату сезонності. 

Дебют, що став маніфестом

Коли Шанель Кемпбелл у 2018 році вперше вийшла на подіум New York Fashion Week, стало зрозуміло, що це не просто ще одне ім’я у списку нових дизайнерів. Це голос, який звучить чітко, впевнено та без компромісів.

Свій дебютний показ дизайнерка створила самостійно, від концепції до продакшену. І він одразу перетворився на маніфест. На подіумі з’явилися 17 моделей різного кольору шкіри, які не просто демонстрували одяг, а буквально проживали його: стояли, сиділи, дивилися в зал з гідністю, що не потребує пояснень. Речі, зі складними плетіннями, бісером, фактурними деталями, говорили мовою ремесла та культурної пам’яті.

Але головне було навіть не в одязі. Вся команда, від стилістів до б’юті-фахівців, складалася переважно з темношкірих професіоналів. Це була не просто інклюзивність як тренд, це була органічна екосистема, у якій кожен розумів та підсилював спільну ідею. Показ став простором, де темношкіра культура не адаптувалася під індустрію, а формувала її на власних умовах.

Відгук не забарився. Найціннішою для Кемпбелл стала реакція саме тих людей, для яких вона й створювала цю колекцію. Глядачі та учасники говорили про відчуття приналежності — рідкісне для модної індустрії, де різноманіття часто лишається декларацією. Для моделей це був досвід роботи в команді, де не потрібно пояснювати свою ідентичність, її вже розуміють.

«Я хочу, щоб недостатньо представлені люди відчували, що індустрія моди доступна та приймає їх. Якщо я зможу змусити їх відчувати себе натхненними продовжувати творчу кар’єру або відчувати себе більш уповноваженими у своєму творчому самовираженні, я щаслива», — прокоментувала свій перший великий показ Шанель.

Цей дебют став не лише стартом кар’єри, а й чіткою позицією. Всім стало зрозуміло, що Кемпбелл не збирається підлаштовуватися під правила швидкої моди. Вона свідомо відмовляється від виснажливого темпу кількох показів на рік, обираючи глибину замість кількості. Для неї важливо не встигати за індустрією, а змінювати її ритм через ідеї, образи та досвід.

Завмерлі образи, живі сенси: другий показ Кемпбелл

Другий розділ історії Шанель Кемпбелл народжувався в умовах, коли весь світ завмер. Пандемія змусила дизайнерку відмовитися від звичних форматів. Саме це обмеження стало поштовхом до одного з найконцептуальніших рішень у її кар’єрі.

Замість моделей — манекени. Нерухомі, стримані, вони демонстрували одяг з холодною відстороненістю, яка лише підсилювала ефект. Те, що спершу здавалося вимушеним компромісом, перетворилося на точний художній жест. Манекен як символ «ідеального тіла» в моді став контрастом до самої філософії бренду, який Кемпбелл створювала для різних тіл та ідентичностей. У цій іронії читався особистий досвід дизайнерки — її боротьба зі сприйняттям власного тіла та водночас прагнення розширити межі краси.

Колекція Bed on Water у цій подачі виглядала майже примарно. Рожеві сукні з рюшами, речі з вирізами, фактурні тканини — все це ніби зависало у просторі, позбавлене руху, але наповнене напругою. Афроамериканська та карибська спадщина Кемпбелл знайшла відображення у принтах та фактурах. В одному з них є навіть візуально переосмислений фрагмент інтерв’ю Джеймса Болдуіна та Ніккі Джованні. Випадковий «глюк» наприкінці розмови перетворився на абстрактний візерунок. 

«Це двогодинне інтерв’ю, але в самому кінці воно дивно глючить. Я взяла його та перепрофілювала у Photoshop, а потім зробила з нього відбитки», — ділиться технічними моментами Шанель. 

Інший ракурс — індустріальна естетика з дитинства. Батько-будівельник, будмайданчики, грубі матеріали. Саме тому в колекції з’явилися тканини, які зазвичай використовують для робочих інструментів, але тут вони набули несподіваної, майже скульптурної жіночності.

Показ мав визначний успіх. Речі бренду з’являлися у проєкті Gucci Vault та на відомих артистках. Але попри увагу, Кемпбелл обрала іншу стратегію присутності. Вона свідомо залишається в тіні, мінімізувала активність у соцмережах та дозволила одягу говорити замість себе. У цьому є певна послідовність. Як і її манекени, дизайнерка ніби прибирає власне обличчя з кадру, фокусуючи увагу на сенсах.

Другий показ продемонстрував головне: Bed on Water — це не про швидкість та не про відповідність індустрії. Це про контроль над власним темпом та правом створювати моду як мистецтво. Кемпбелл не намагається бути всюди, вона вибудовує власний простір, у якому одяг існує поза шумом, але звучить значно гучніше.

Місто, що стало подіумом: третя колекція Кемпбелл

Третя колекція дизайнерки народилася з перерви. У 2021 році Кемпбелл фактично відійшла від моди. Це сталося не через втрату інтересу, а через брак ресурсів. Замість цього вона звернулася до живопису. Картини, створені в період розчарування та емоційного виснаження, стали несподіваною відправною точкою для нової роботи. Пізніше саме вони перетворилися на принти для нової колекції. 

Показ третьої колекції Шанель Кемпбелл відбувся у червні 2022 року просто на Бруклінському мосту у Нью-Йорку. Саме там вона представила 20 образів в межах програми MADE x PayPal для молодих дизайнерів. Місто стало ідеальним тлом для її робіт. Натхненням слугувала енергія рідного Бронкса, його зухвалість, яскраве графіті, металічний блиск метро та повсякденні деталі вулиць Нью-Йорка. У силуетах — шкіряні куртки, боді, міні, оксамитові речі з провокативною ніжністю. У принтах — відбиток внутрішніх переживань, перенесених з полотна на тканину.

У цій колекції особливо чітко звучить її позиція щодо індустрії моди. Кемпбелл відкрито говорить про нерівність (фінансову, расову, гендерну), і про те, як вона впливає на швидкість та можливості молодих дизайнерів. Але замість гніву вона обирає витримку та ясність. Її відповідь системі — це не протест у прямому сенсі, а створення альтернативи, простору, де мода може існувати без тиску та чужих очікувань.

Саме тому третя колекція виглядає як переломна. Вона не намагається сподобатися всім та не прагне універсального схвалення. Натомість вона фіксує момент, коли дизайнерка остаточно знаходить себе у власному темпі, у власному голосі, у власному баченні. І, можливо, вперше — без потреби щось доводити.

Дизайн як маніфест: як Джером ЛаМаар переосмислює моду

By
Iryna Stanevich
-
0
Screenshot

Ріанна виблискувала в його образах на обкладинках журналів, Бейонсе вражала на фестивальних подіумах та приватних святкуваннях, а супермоделі Гейлі Болдуїн та Ірина Шейк демонстрували його стиль навіть під час повсякденних прогулянок. У цій статті на bronxanka.com розкажемо про цього талановитого та амбітного дизайнера з Бронкса, який поєднує вуличний стиль, гламур та інновації, створюючи чоловічий та жіночий одяг, що відображає мультикультурне майбутнє. 

Мрії, що стали модною реальністю 

Історія Джерома ЛаМаара починається з дитячого захоплення, яке з часом переросло у справу життя. Ще змалку він закохався в моду. Пам’ятав, як його мама носила сливову сорочку від Baby Phat, оздоблену яскравими кристалами, і мріяв одного дня створювати щось подібне. Фантазія у хлопчика проявилася рано, вже у три роки він малював цілі сцени з казки «Чарівник країни Оз», а трохи пізніше вигадував одяг для ляльок Барбі, використовуючи обрізані шкарпетки. Творчість була його природним станом.

Дитинство ЛаМаара минуло в районі Саундв’ю у Бронксі, мати працювала на пошті, а батько служив в армії. Попри звичайне оточення, його мрії виходили далеко за межі повсякденності. Перші кроки у дорослому житті були скромними. Джером працював касиром у Key Foods, де між обслуговуванням клієнтів малював ескізи на квитанціях та продовжував мріяти про світ високої моди.

Переломний момент настав у 15 років під час навчання у Вищій школі індустрії моди. Його роботи помітила Крістіна Лі, віцепрезидентка з брендингу Baby Phat, та сказала фразу, яка змінила все: 

«Кімора шукає когось такого, як ти». 

Невдовзі Джером отримав стажування, а згодом став молодшим креативним директором та координатором бренду, працюючи безпосередньо з Кіморою Лі Сіммонс. Він не лише підбирав кольори та фасони, а й долучався до створення реаліті-шоу, спостерігаючи, як формується ціла культурна епоха навколо бренду.

Після цього етапу ЛаМаар продовжив освіту у Fashion Institute of Technology, працював прогнозистом тенденцій та консультував бренди по всьому світу, навіть у Японії. Проте справжнє покликання вимагало більшого — власного простору для самовираження.

У 2013 році він заснував бренд 5:31 Jerome, а вже за два роки відкрив розкішний бутик у Бронксі. 

Як Бейонсе зробила бренд ЛаМаара знаменитим

З дебютом Black Is King на Disney+ увага світу моди зосередилася на Бейонсе, і не випадково. У музичному візуальному альбомі вона блиснула серією незабутніх образів, серед яких бірюзова сукня-тренч з корсетним верхом — творіння Джерома ЛаМаара.

Але для дизайнера це не перший досвід роботи з суперзіркою. Бейонсе вже носила його прикрашене боді на свій 35-й день народження, рожевий нейлоновий спортивний костюм на вечірці Coachella. У 2014 році вона стала першою знаменитістю, що одягнула предмет з його модної лінії 5:31 Jerome.

Джером зізнається, що якби не його сміливість та впевненість у собі, нічого б цього не було. Він просто одного разу залишив сливову куртку зі своєї колекції у будинку Бейонсе через її стиліста Зеріну Ейкерс та попросив просто показати її співачці. Наступного дня зірка вийшла в ній на церемонію Billboard, а Instagram ЛаМаара вибухнув лайками й запитами на кастомні замовлення. Так бренд став ближчим до споживача та відчув справжню силу соціальних мереж.

ЛаМаар пригадує, що індустрія моди тоді ще не була готова до його бачення. Його перший великий прорив настав саме завдяки Бейонсе, яка одягла ту саму куртку двічі за один день. Цей момент відкрив двері перед покупцями, редакторами та дозволив закріпити стосунки в індустрії. 

«Бейонсе була однією з найважливіших людей за всю мою кар’єру. Її мама теж — вона вперше прийшла до Бронкса, щоб завітали до мого бутіка та активно просувала мій бренд в інстаграмі», — додає ЛаМаар.

Цей випадок не лише зміцнив бренд 5:31 Jerome, а й підкреслив, що іноді достатньо одного образу, щоб світ моди нарешті помітив твоє бачення.

Кольори, блиск та мультикультуралізм: філософія ЛаМаара у моді

Після шаленого успіху з Бейонсе Джером вже не боявся нічого. Його колекція весна 2017 року стала вибухом кольору, блиску та еклектики. Бірюзові кімоно, світшоти з логотипами, капелюхи з широкими полями — все ніби запрошувало глядача в джунглі гламуру. ЛаМаар не приховує, що для нього це не просто естетика, а філософія.

«Моє натхнення майже схоже на сімейний портрет майбутнього. Воно символізує еволюцію планети», — пояснює дизайнер. 

Він вбачає в мультикультуралізмі ключ до майбутнього, і саме це надихнуло його створити колекцію, у якій переплітаються минуле, сьогодення та світ, який зростає разом з новим поколінням.

Колекція також стала даниною поваги: океанічні мотиви, прикрашені блискітками, присвячені другу, який загинув у Мексиці. На кімоно та куртках можна знайти вірші, які були написані в памʼять про нього.

Якщо говорити про особистий стиль, ЛаМаар приносив свій веселий та гламурний дух на фестиваль Coachella, де він був частим гостем. Джером поєднував Y2K-мотиви, дитячі рожеві шапки, браслети з бісеру та футуристичні сноубордичні окуляри Chloе.

«Причина, чому ми приходимо на фестиваль, — щоб поглинути культуру, замість того, щоб просто спостерігати її зі сцени», — пояснював креативний дизайнер.

Бутик 9J — серце творчості та рух моди в Бронксі

Бутик 9J у Південному Бронксі — це більше, ніж магазин. Це простір для спілкування, творчості та відкриття талановитих місцевих та світових дизайнерів.

«Я створив середовище, де люди можуть приходити, тусуватися, відпочивати, розмовляти та створювати. Я хочу, щоб мода була для всіх, а не тільки для еліти», — говорить ЛаМаар.

Його стиль South Bronx Luxe поєднує класичний вуличний одяг з блиском та гламуром. У його бутику можна знайти від джинсових бейсболок з яскравими логотипами до взуття Adidas Stan Smith, прикрашеного кристалами Swarovski. 

Бутик 9J із «політикою відкритих дверей» приймає всіх, хто хоче бути частиною модного діалогу.

ЛаМаар активно підтримує молодих дизайнерів. Серед його підопічних — студент FIT Родерік Рейес, який починав як стажист, а згодом представив власні роботи у просторі 9J. Також художній колектив M.I.N.Y. створив для бутика ексклюзивну колекцію.

Для Джерома Бронкс — це не просто район, а джерело натхнення та серце творчості. Він прагне перетворити свій бутик на частину нового культурного руху, що відкриває двері для молодих талантів та привертає увагу до району. І хоча майбутнє залишається відкритим, його позиція незмінна: він готовий ламати правила та рухати моду вперед.

Від дитячих малюнків до власного ультрагламурного бренду, від роботи в супермаркеті до створення культурного простору — шлях Джерома ЛаМаара доводить, що мрія, підкріплена наполегливістю та творчістю, здатна змінити не лише життя однієї людини, а й ціле місто.

Технології та культура: інноваційний підхід ЛаМаара до брендування

Останнім часом Джером ЛаМаар розширює своє творче поле.

«Я одержимий технологіями», — каже дизайнер, згадуючи співпрацю з Samsung та Amazon.

Він прагне поєднати досвід у моді зі своєю любов’ю до Бронкса та у 2021 році розширив бренд у новий сегмент —  чоловічий одяг. Для цього ЛаМаар обрав підхід «вгору та вниз»: суміш повсякденного та високого люксу, толстовки та сорочки смокінгом, щоб створити гардероб для будь-якої ситуації. Так само як його жіночий бренд впроваджував концепцію «вуличного гламуру», він переніс цю ідею у чоловічий гардероб.

У 2022 році ЛаМаар створив успішну колекцію для Macy’s, де поєднав класику, яскравий колір, гламур, вінтажні деталі та робочий одяг. Колекції швидко розпродавалися як онлайн, так і у магазинах.

Джером співпрацював також з Мерайєю Кері, Ріанною, Adidas, Nike, Swarovski та іншими, поєднуючи стиль, культуру, технології та розкіш. Його інноваційний підхід до брендингу та маркетингу неодноразово висвітлювали GQ, Vogue та The New York Times, а останньою великою подією стала робота над образом для 2025 Custom MET GALA для Andra Day у співпраці з Swarovski та Cartier.

У 2026 році ЛаМаар зміцнює свою присутність у Бронксі. Відкриття нового бутика 9J у Порт-Моррісі поєднує в собі шику SoHo та дух Boogie Down Bronx. Магазин — поєднання галереї та бутіка, де громада може не лише купувати одяг, а й зустрічатися та проводити заходи. Більшість одягу колекції 5:31 Jerome коштує від $200 до понад $2000, але ЛаМаар відкриває простір для громадських подій, кіновечорів та співпраці з місцевими галереями.

Для Джерома також дуже важливий контекст хіп-хопу: 

«Вуличний одяг був тут до того, як мода його помітила, і буде після. Це не фаза — це функціонально, це наша реальність».

ЛаМаар продовжує поєднувати технології, культуру та стиль, створюючи бренди, які відображають сучасність Бронкса та водночас формують глобальний стильовий дискурс. Колекції ЛаМаара — це історії, культура, майбутнє та спроба показати світові, що Бронкс може диктувати моду на рівні з будь-яким глобальним центром.

Національний одяг Бронкса: як streetwear став культурним кодом Нью-Йорка

By
Iryna Stanevich
-
0

У більшості народів світу є традиційний одяг — вишиванки, кімоно чи сарі. Але у нью-йоркського Бронкса інша історія. Тут «національний костюм» народився не в майстернях і не в палацах, а на вулицях. Його створили молоді люди, які шукали спосіб заявити про себе через музику, мистецтво та стиль.

У цій статті на bronxanka.com розкажемо, як у 1970-х роках у Південному Бронксі виник особливий вуличний стиль та як він перетворився на глобальне явище.

Бронкс як колиска streetwear: як хіп-хоп змінив світ моди

Бронкс завжди був місцем, де мода була мовою самовираження. Те, що починалося як скромні прояви індивідуальності, згодом переросло у революційні інновації в усьому світі моди.

Стара приказка «Сміття однієї людини — скарб іншої людини» тут набуває особливого сенсу. Бронкс, як гаряча точка багатьох культур та місце народження музики й мистецтва, став майданчиком для американських інновацій у моді. Його культурний статус почав формуватися ще у 1970-х роках, коли бунтівна молодь задавала тон новим тенденціям. Однак коріння streetwear простягається глибше, адже цей стиль виріс під впливом великих модних рухів Нью-Йорка, таких як Гарлемське Відродження та британське вторгнення. Яскравий та барвистий одяг Гарлему 1920-х та 30-х років, мішкуваті костюми для чоловіків та сміливі сукні-флаппери для жінок, сформували ранню ідею, що одяг може бути викликом, протестом та способом заявити про себе. Бронкс не просто спостерігав за цими змінами, він їх оживив.

Згодом на моду вплинули музичні новації — джаз, рок-н-рол, реггетон та сальса. Бронкс опинився в епіцентрі цих змін: джинси та майки, бейсболки, капелюхи, аксесуари та блискучі прикраси, популяризовані музикантами, стали основою сучасної вуличної моди. Те, що колись вважалося неприйнятним або дивним, стало нормою, а капелюхи янкі, рвані джинси та яскраві кросівки міцно вкорінилися у культурі району.

У 1970-х роках хіп-хоп вже сформував свою моду на домашніх вечірках Бронкса. Важливо, що хіп-хоп-мода не належала одній людині — кожен ді-джей, репер та танцювальна команда вносили свій стиль, створюючи уніфіковану, але водночас індивідуальну естетику. 

Стиль, що змінив правила: хіп-хоп мода 80–90-х

Хіп-хоп мода 80-х років була вибухом стилю та сміливості. Run-DMC виходили на сцену у джинсових куртках, чорних капелюхах та культових кросівках Adidas, створюючи образ, який одразу став впізнаваним та символічним для жанру. Їх стиль демонстрував, що хіп-хоп можна не лише слухати, а й носити. Головне, що шанувальники відчували себе частиною цієї культури через одяг. Run-DMC, постійно одягнені у білі Adidas із трьома смужками, прославили бренд завдяки хіту «My Adidas», який вони виконали на Медісон-сквер-гарден. Цей момент став історичним — була укладена перша комерційна угода між спортивною компанією та музикантами, яка остаточно поєднала хіп-хоп зі спортивним одягом. Adidas почав випускати власну лінію кросівок та спортивних костюмів разом з групою, що назавжди змінило спосіб, у який музика та мода переплітаються.

Поряд із ними LL Cool J популяризував стиль B-Boy, додаючи панами, золоті прикраси, мішкуватий одяг та фірмові кросівки, підкреслюючи, що мода й танець нерозривно пов’язані.

Водночас у Бронксі та Гарлемі з’являлася висока мода. Деніел «Dapper Dan» Дей відкрив своє ательє у 1982 році та почав поєднувати лейбли високої моди з вуличним стилем. Його клієнтами стали Big Daddy Kane, LL Cool J та Biz Markie, а його сміливі рішення, як-от кепки з логотипами Louis Vuitton, зробили моду більш доступною й показали прагнення до статусу та стилю. Dapper Dan також інтегрував афроцентризм, популяризуючи яскраві кольори, африканські принти та масивні ювелірні прикраси. 

Водночас Public Enemy використовували камуфляж та військові елементи, щоб зробити моду заявою про боротьбу з владою.

У 90-х хіп-хоп мода продовжила розвиватися та виходити у мейнстрим через телебачення та MTV. R&B-групи на кшталт Boyz II Men, MC та Notorious B.I.G. принесли сміливі кольори й об’ємні силуети у масову культуру. Поява брендів, як-от Cross Colours, FUBU, Sean John, Mecca, Parish Nation та Karl Kani, змінила ринок. Вони створювали одяг, надаючи молоді можливість виразити себе через моду. Cross Colours, наприклад, став відповіддю на попит на мішкуватий денім й швидко завоював популярність серед чорних музикантів та знаменитостей, заробивши мільйони доларів за перші роки.

Паралельно з цим, поширення гангста-репу із Західного узбережжя, зокрема через NWA, внесло у хіп-хоп моду бандани та символіку кольорів банд.

Від сцени до подіуму: нова ера хіп-хоп моди

На межі тисячоліть стало очевидно, що хіп-хоп більше не просто музика — це повноцінна індустрія стилю. Двері у світ великої моди відчинилися навстіж, і знаменитості вперше почали масово співпрацювати з брендами. Репери задавали тон, а публіка миттєво підхоплювала їхні образи. Куртки та кепки від Starter, худі Champion — все це ставало частиною нової «уніформи» міської культури.

Коли хіп-хоп остаточно увійшов у мейнстрим, ринок заполонили бренди, створені самими артистами. Проте вижили не всі, конкуренція була жорсткою. Винятком став бренд Sean John, заснований Шоном Комбсом. У 2004 році він отримав визнання від Council of Fashion Designers of America — вперше афроамериканський дизайнер здобув нагороду за чоловічий одяг.

Попри комерціалізацію, сама естетика вулиці не зникла. Навпаки — вона стала ще більш виразною: оверсайз футболки, мішкуваті джинси, масивні ремені. Замість класичних золотих ланцюгів з’являються грілзи, татуювання, нові форми самовираження. 

У наступному десятилітті межа між вулицею та подіумом майже зникає. Kanye West стає однією з ключових фігур цієї трансформації: від колаборацій з A.P.C. до партнерства з Adidas і запуску Yeezy — проєкту, що змінив уявлення про сучасну моду.

Разом з Jay-Z він формує нову естетику — стриману, чисту, але все ще вкорінену у вуличній культурі. Цей стиль підхоплюють нові ікони, зокрема A$AP Rocky та Pharrell Williams, які активно співпрацюють з такими домами, як Dior та Calvin Klein. Водночас сама висока мода починає рухатися назустріч хіп-хопу. На показах з’являються спортивні костюми, масивні ланцюги, естетика 80-х — те, що колись народилося на вулицях Бронксу.

Нове покоління, нові тренди, той самий дух

Хіп-хоп продовжує залишатися однією з найвпливовіших сил у сучасній моді, і сьогодні його стиль живе у новому поколінні артистів. Cardi B, наприклад, поєднує гламур та вуличну естетику, експериментує з формами та матеріалами. Стиль Бронкса вже давно перестав бути локальним явищем — він став універсальною мовою самовираження, яку підхоплюють музиканти, дизайнери та медійні особистості по всьому світу.

Вуличний одяг залишається формою самовираження. Кожне худі, кожна пара кросівок чи графічна футболка стає заявою індивідуальності, уособлюючи свободу, бунт та творчість, що визначають культуру streetwear. 

A$AP Rocky продовжує змішувати спортивний стиль, моду та культуру у своїх проєктах з Puma. Репери створюють власні бренди, як-от Young Thug зі Sp5der або учасники A$AP Mob із VLONE, показуючи, що артисти можуть контролювати моду та формувати її на рівні подіумів. Нові інфлюенсери, на кшталт Rihanna, Wiz Khalifa та Kerwin Frost, продовжують цю традицію, формуючи глобальні тренди та стираючи межу між streetwear та luxury.

Стиль Бронкса можна назвати сучасним урбаністичним «національним одягом». Він не має фіксованої форми, постійно змінюється та народжується з культури, але водночас залишається впізнаваним, символічним та пов’язаним зі спільнотою. Бронкс довів, що мода не потребує подіумів, щоб стати впливовою — іноді достатньо вулиці, музики та бажання бути почутим. Тоді локальний стиль перетворюється на глобальний тренд.

Надання невідкладної психіатричної допомоги в Бронксі

By
Iryna Stanevich
-
0

Пандемія COVID-19 загострила кризу психічного здоров’я, і потреба у швидкому доступі до підтримки стала ще актуальнішою. Для мешканців малозабезпечених районів, зокрема Бронкса, отримати своєчасну допомогу завжди було непросто, на заваді стояли місяці очікування та брак ресурсів. Про те, як змінилася модель невідкладної психіатричної допомоги та де її можна отримати у Бронксі, — далі на bronxanka.com.

Психічне здоров’я у Бронксі: виклики та нові потреби

Психічне здоров’я завжди було чутливою темою для Нью-Йорка, але саме пандемія COVID-19 зробила його однією з головних суспільних проблем. Майже половина молодих дорослих (віком 18-34 років) зізналися, що мають труднощі з психічним здоров’ям, чверть з них відчувають перешкоди у доступі до необхідної підтримки.

У Бронксі ситуація особливо складна. Район посідає останнє — 62 місце серед всіх округів штату за рівнем охорони здоров’я. Попри високий рівень потреби, лише 43% мешканців, які перебувають у кризовому становищі, реально користуються послугами з психічного здоров’я. Це значно нижче, ніж у Мангеттені (69%) чи на Стейтен-Айленді (71%). 

Ще однією гострою темою стає психічне здоров’я людей похилого віку. Зі зростанням кількості літніх мешканців зростає і потреба у спеціалізованих послугах. У них частіше проявляються психічні наслідки нейрокогнітивних розладів — зокрема деменції, яка у Бронксі вражає понад 16% людей літнього віку. Це значно вище, ніж середні показники у Нью-Йорку (12,7%) та США загалом (10%). Така непропорційна поширеність, особливо серед чорношкірих та латиноамериканців, створює додатковий тиск на медичну систему.

Окрема важлива сфера — це послуги для трансгендерних людей. У США їхня кількість оцінюється у понад 1,6 мільйона, а в самому Нью-Йорку проживає приблизно 81000 осіб. Для багатьох з них процес медичного переходу пов’язаний з вимогою отримати спеціальні листи від фахівців з психічного здоров’я, що підтверджують готовність до гормональної терапії чи операцій. Часто саме ці бюрократичні бар’єри стають серйозною перешкодою на шляху до необхідної допомоги.

ACUTE у Бронксі: нова модель допомоги між «швидкою» та плановою психіатрією

У Бронксі, де потреба в психіатричних послугах зростає щороку, з’явилася нова клініка, яка прагне закрити прогалини між відділенням невідкладної допомоги та традиційними амбулаторними сервісами. Йдеться про ACUTE (Ambulatory Consultation, Urgent Treatment and Evaluation) — амбітний проєкт психіатричного відділення великої лікарняної системи.

Ідею ACUTE запропонували у 2020 році, у розпал пандемії COVID-19. Перехід на телемедицину відкрив нові можливості. Бар’єри у вигляді відстаней, кабінетів чи графіків зменшилися. Було прийнято рішення використати цей шанс та створити мобільну, адаптивну службу, яка реагує швидше, ніж класичні клініки повного циклу.

Основні проблеми, які ACUTE мала вирішувати з самого початку:

  • надто довге очікування на спеціалізовані обстеження;
  • допомога тим, кого не можуть прийняти у звичайних амбулаторіях;
  • переривання лікування через нестачу рецептів;
  • перевантаження відділень психіатричної невідкладної допомоги негострими випадками.

Перші кроки були доволі простими: створили окремий модуль у системі електронних медичних карт, прописали стандарти роботи, виділили ресурсні вікна у графіках лікарів. Почали з консультацій для літніх пацієнтів із когнітивними порушеннями та з оцінок готовності до гендерного переходу.

У 2021 році з’явилася «перехідна допомога» — телемедичні консультації, які давали змогу заповнити прогалину між випискою ліків та першим візитом у клініку. Лікарі, у кого графік був завантажений менш ніж на 85%, отримували пацієнтів для таких «перехідних» сесій. Це дало змогу не лише зняти напруження з основних клінік, а й підвищити ефективність використання ресурсів. ACUTE стала гнучкою платформою, команда швидко реагує на потреби, яких не покривають інші клініки.

Попит, що зростав, підштовхнув клініку відкривати нові напрямки: додали перинатальну психіатрію для жінок у період вагітності та після пологів, а також спеціальну програму для співробітників лікарні — щоб медики могли швидко й конфіденційно отримати допомогу.

Експериментальна програма перенаправлення 

У Бронксі роками існує одна й та сама проблема. Пацієнти з помірним психічним дистресом опиняються у відділеннях невідкладної допомоги. Їхній стан часто не потребує госпіталізації, але й залишати без підтримки не можна. В результаті — довгі години очікування, зростання тривоги, зриви, а іноді й передчасний вихід з відділення без допомоги.

Щоб зняти це навантаження, у жовтні 2022 року команда ACUTE Psychiatry разом із відділенням психіатричного спостереження (POS) запустила пілотну програму перенаправлення. Її суть була доволі проста. Пацієнтів із легкими симптомами (тривогою, депресивними проявами, потребою в поповненні ліків чи направленнях на терапію) переводили прямо до амбулаторної клініки. Коли у залі очікування з’являвся пацієнт низького ризику, про нього одразу повідомляли спеціаліста ACUTE. Лікар перевіряв картку, проводив короткий скринінг та бесіду про безпеку. Якщо стан дозволяв, пацієнт отримував згоду на виписку з відділення і буквально «проводився» до амбулаторного відділення, де його чекало вже повне первинне обстеження. Таким чином людина в один день переходила від екстреного звернення до планової допомоги без зайвої бюрократії.

Попри правильну ідею, програма виявилася неефективною. Багато пацієнтів приходили у неробочий час, ще частина мала складніші симптоми, які було важко оцінити одразу. Не вистачало й даних про те, коли саме надходили потенційно відповідні пацієнти. У березні 2023 року експеримент згорнули, а ресурси переорієнтували на більш перспективні напрямки.

Віртуальна невідкладна допомога у сфері психічного здоров’я

Програма відкрилася у Бронксі у 2023 році без гучної реклами: лише внутрішні листи для персоналу, плакати в клініках та банер на порталі для пацієнтів. Попри це, вже в перші дні з’явилися відвідувачі. Формат простий: віртуальна кімната без попереднього запису, на зміні один фахівець (психіатр, психолог або соціальний працівник), графік — 4 години на день.
Втім, були й обмеження: не приймали дітей до 18 років, пацієнтів із гострими невідкладними станами чи тих, хто вже мав активне лікування у системі.

За перші пів року віртуальну клініку відвідали 63 пацієнти. Найчастіше діагностували депресію (40%) та тривожні розлади (30%). Переважна більшість випадків були легкими (86%), але траплялися й середні за гостротою (10%) та навіть високі (5%). Лише двом пацієнтам довелося викликати швидку й переводити у відділення невідкладної допомоги.

Багато відвідувачів почали медикаментозне лікування (65%) та отримали направлення на довгостроковий догляд (67%). Частина мала змогу залишитися під наглядом завдяки програмі Bridge Care.

Основні напрямки невідкладної психіатричної допомоги в Бронксі

У Бронксі система психіатричної допомоги в екстрених випадках виглядає як складна й багаторівнева мережа, що охоплює різні ситуації — від легких кризових станів до гострих психозів чи спроб самогубства.

Першою лінією допомоги часто стають лікарні з психіатричними відділеннями. У BronxCare Health System працює один із найбільших департаментів психіатрії в місті. Тут приймають людей у кризі, проводять госпіталізацію й пропонують амбулаторне лікування. 

У St. Barnabas Hospital діють кризові програми, що інтегровані з відділенням невідкладної допомоги. А North Central Bronx Hospital та Jacobi Medical Center — обидві частини NYC Health + Hospitals — готові прийняти пацієнта в найтяжчому стані, коли допомога потрібна негайно.

Для тих, хто потребує більш тривалого нагляду, працює Bronx Psychiatric Center. Це спеціалізована установа, що приймає пацієнтів після екстрених госпіталізацій і забезпечує довгострокове лікування у випадках важких психічних розладів.

Новим та багатонадійним кроком стала програма B-HEARD (Behavioral Health Emergency Assistance Response Division). Вона замінює поліцію на викликах, пов’язаних із психічними кризами, командою фахівців з психічного здоров’я та медиків. Її мета проста й водночас глибока: зменшити криміналізацію психічних розладів, зробити допомогу більш безпечною, людяною та професійною.

Ще одна важлива лінія підтримки — гарячі лінії та кризові сервіси. У будь-який момент жителі Бронкса можуть зателефонувати на національну лінію 988 або звернутися до NYC Well — міської служби, що цілодобово пропонує консультації та може направити мобільну команду. 

Таким чином, у Бронксі вибудувалася система, що працює на кількох рівнях одночасно. Вона поєднує лікарняні відділення, спеціалізовані психіатричні центри, мобільні команди, інноваційні програми й гарячі лінії. Це дозволяє реагувати на різні типи криз — від незначних до тих, що загрожують життю.

Парна терапія: як вона працює та де її можна пройти у Бронксі

By
Iryna Stanevich
-
0

Ми часто вважаємо, що проблеми у стосунках — це щось особисте, що стосується лише пари, і не варто ділитися цим з іншими. Однак іноді труднощі бувають настільки складними, що подолати їх без сторонньої допомоги майже неможливо. У таких випадках спільна робота з психологом може стати найефективнішим шляхом до вирішення. У цій статті на bronxanka.com розберемо докладно особливості проведення парної терапії.

Що таке парна психотерапія та чим вона відрізняється від індивідуальної

Коли ми думаємо про психотерапію, найчастіше уявляємо людину наодинці з психологом, яка ділиться своїми переживаннями. Це і є індивідуальна терапія — простір, де увага зосереджена на внутрішньому світі однієї особистості. Тут важливим є так званий терапевтичний альянс між клієнтом та психотерапевтом. Спеціаліст стоїть на боці людини, підтримує її, допомагає зрозуміти власні думки, почуття та переживання.

Але у випадку парної терапії все інакше. Її головний об’єкт — не окрема людина, а стосунки між двома людьми. Терапевт у цьому процесі не стає союзником одного з партнерів, а зберігає нейтральність. Його роль — бути своєрідним перекладачем, який допомагає партнерам побачити приховані сценарії, розпізнати власні потреби та навчитися чути одне одного без звинувачень.

Можна сказати, що індивідуальна терапія — це шлях всередину себе, а парна — міст, який будується між двома людьми. Вона потрібна не лише у кризових моментах, коли сварки чи дистанція загрожують стосункам. Часто це спосіб навчитися нових моделей спілкування, глибше зрозуміти партнера й зміцнити зв’язок, перш ніж дрібні непорозуміння перетворяться на великі проблеми. Формати парної терапії різняться. Це можуть бути тільки спільні зустрічі або поєднання індивідуальних та парних сесій. У деяких випадках працюють навіть два терапевти одночасно. Тривалість залежить від запиту й підходу спеціаліста. Якщо індивідуальна консультація триває близько години, то для пари зазвичай виділяють півтори.

Проте бувають ситуації, коли парна терапія не приносить бажаних результатів. Це стається, якщо працювати готовий лише один із партнерів, якщо немає щирого бажання зберегти союз, якщо присутнє фізичне чи психологічне насилля (у такому випадку на першому місці — безпека постраждалого) або коли сесії постійно зриваються.

У кращому випадку парна терапія стає дорогою до нової якості стосунків: більшої відкритості, довіри й уміння бачити себе не лише окремо, а й у союзі з іншим.

Різновиди та підходи 

Парна терапія буває різною, і підходи в ній відрізняються так само як і потреби людей, що звертаються по допомогу.

Більшість психотерапевтів у Бронксі виділяють три основні різновиди у межах цієї сфери:

  • Подружня терапія.

Це робота безпосередньо з парою, яка хоче вирішити труднощі у стосунках: від конфліктів та непорозумінь до втрати довіри чи віддалення. Тут у центрі — саме двоє партнерів.

  • Сімейна консультація.

Легший варіант, зазвичай короткотривалий та орієнтований на кризові моменти: сварку, тимчасову дистанцію чи конкретну проблему. Це швидше перша допомога для подружжя.

  • Сімейна терапія.

Виходить за межі лише пари. До процесу можуть залучатися й діти, адже конфлікти між батьками відбиваються на всій родині. Увага тут зосереджена на системі «батьки-діти» та загальній атмосфері в домі.

Та різниця полягає не тільки у форматах, а й у підходах, з якими працюють терапевти. Кожен з них відкриває інший шлях до розуміння. Психотерапевти з Luminous Mental Health Counseling у Бронксі частіше використовують наступні підходи:

  • Психоаналітичний підхід шукає коріння сьогоднішніх сварок у минулому. З дитячих травм чи моделей поведінки, які ми несвідомо переносимо у теперішні стосунки.
  • Біхевіористський підхід не копає так глибоко, а більше схожий на практичний тренінг. Тут партнери вчаться нової поведінки: слухати, поважати, домовлятися. Часто це навіть оформлюється у подружній контракт — конкретну угоду про зміни.
  • Гуманістичний підхід будується на щирості. Він заохочує відкрито висловлювати почуття, навіть агресію чи образу, але так, щоб це не переростало в руйнівний конфлікт.
  • Системний підхід розбирає стосунки як на єдину мережу. Тут аналізують не лише дії кожного окремо, а й те, як вони впливають одне на одного.

Всі ці підходи можуть бути ефективними, але важливо знайти той, що резонує саме з вами.

Коли звертаються до парного психолога

Найчастіше пари до психолога звертаються з такими запитами:

  • Складно говорити одне з одним — партнери не можуть відверто висловлювати свої потреби чи емоції, і навіть дрібниці перетворюються на серйозні суперечки.
  • Накопичені конфлікти — сварки повторюються, а примирення не приносять полегшення.
  • Втрата довіри — пережита зрада, обман чи ревнощі змушують сумніватися у міцності стосунків.
  • Проблеми в інтимному житті — зниження бажання, різні потреби чи відсутність близькості.
  • Життєві кризи — народження дитини, переїзд, фінансові труднощі або нові ролі, які викликають стрес.
  • Емоційна дистанція — коли ви живете поруч, але відчуваєте, що стали чужими.
  • Питання майбутнього — залишатися разом чи розійтися, планування дітей, побутові чи фінансові рішення.

Втім, перелік проблем цим не обмежується. У когось виникає відчуття застою, у когось — страхи перед змінами, у когось — труднощі через депресію або інші психологічні стани партнера. Іноді причина навіть неочевидна: лише тривожне «щось не так».

Психолог у стосунках — це та сама третя сторона, яка бачить більше. Він допомагає відкрити новий ракурс: показує, що ховається за сварками, чому виникає відчуження, які потреби не почуті. Це не суддя і не адвокат когось одного, а медіатор, що допомагає створити безпечний простір для діалогу.

Як обрати психолога 

Коли ви вирішуєте звернутися до психолога, то важливо знати кілька правил, які допоможуть відрізнити фахівця від самопроголошеного порадника. Є кілька важливих моментів:

  1. Психолог не може бути вашим другом, колегою чи викладачем. Це одразу створює подвійні стосунки та заважає об’єктивності.
  2. У спеціаліста має бути базова психологічна освіта, а у сімейного терапевта — ще й вузька спеціалізація. Не соромтесь просити надати документальне підтвердження кваліфікації. Пам’ятайте, що йдеться про ваше ментальне здоров’я та стосунки з близькою людиною.
  3. Ще до першої зустрічі фахівець має уточнити тему вашого запиту, щоб переконатися, що вона в межах його компетенції. 
  4. Зустрічі відбуваються не у кав’ярнях чи парках, а в кабінеті або в онлайн-форматі, але теж із дотриманням конфіденційності.
  5. Одразу на старті ви маєте знати умови: тривалість сесії, ціну, правила оплати та скасування.
  6. Професіонал дотримується етичних норм і, бажано, входить до психотерапевтичної спільноти. Це важливо для вашого захисту: якщо станеться щось неетичне, у вас є куди звернутися зі скаргою.
  7. Психолог не приймає за вас життєвих рішень — він не скаже, чи вам варто розлучатись або звільнятися з роботи. Його завдання — навчити вас краще розуміти себе, справлятись зі станами, знаходити власні відповіді.

Буває, що людина вже ходить на індивідуальні зустрічі, і тоді психотерапевт може запросити її партнера для кількох консультацій, аби пояснити, як краще підтримати. Але важливо: один і той самий психолог не може бути й вашим особистим терапевтом, і сімейним консультантом. У таких випадках вас перенаправлять до колеги.

Парна психологія у Бронксі 

Luminous Mental Health Counseling — це сучасна практика, що відкрито працює з різними типами стосунків: від подружніх та партнерських до одностатевих. Тут не лише слухають, а й враховують травматичний досвід, уважно розглядають динаміку взаємодії.

Більш доступний варіант — Parnes Clinic, навчальна клініка при Yeshiva University. Це місце, де майбутні терапевти практикуються під супервізією досвідчених колег. Для клієнтів це означає якісну допомогу за нижчою ціною, інколи навіть за символічну плату залежно від доходу.

Ще одна опція — Zencare, онлайн-каталог, через який можна знайти саме того спеціаліста, що підходить вам. Тут зручно фільтрувати за напрямом, місцем приймання та навіть за тим, чи працює терапевт зі страховкою Healthfirst або MetroPlus.

Є й більш вузькоспеціалізовані практики, як-от Artful Couples Therapy від Ivy Austin, ліцензованої сімейної та шлюбної терапевтки. Вже сама назва вказує, що тут головний фокус — саме на парних стосунках.

Вартість сесії залежить від досвіду фахівця, тривалості зустрічі та того, чи вона перша (часто первинна консультація трохи дорожча). Але є й гнучкі варіанти — sliding scale, коли ціна коригується залежно від доходу. Страхові плани іноді частково покривають вартість, хоча не всі компанії оплачують саме парну терапію.

Emdr терапія: що це та де у Бронксі практикують цей метод

By
Iryna Stanevich
-
0

Цей відносно новий метод психотерапії використовується переважно для лікування посттравматичного стресового розладу (ПТСР), а також тривожних станів, депресії, фобій і навіть хронічного болю. Докладніше про механізм його застосування, особливості, показання, протипоказання та можливість пройти курс EMDR-терапії у Бронксі — далі на bronxanka.com.

Що таке EMDR-психотерапія

Уявіть собі метод психотерапії, де вам не доведеться годинами «розбирати» болючі спогади. Натомість — під наглядом фахівця ви м’яко повертаєтеся до подій, що вас травмували, стежачи за серією ритмічних рухів очей чи слухаючи почергові звуки. Це і є EMDR (Eye Movement Desensitization and Reprocessing) — десенсибілізація та репроцесуалізація за допомогою рухів очей.

Засновницею методу стала психологиня Френсін Шапіро у 1987 році. Існує легенда. Одного дня вона вийшла з онколікарні в пригніченому стані й пішла до парку. Спостерігаючи, як птахи сідають на озеро й злітають, вона відчула несподіване полегшення. Саме тоді народилася ідея дослідити, як рух очей може впливати на психіку.

Суть EMDR у тому, що під час спеціальних вправ мозок отримує доступ до спогадів, які раніше були «заблоковані». Подібна інформація не переробляється і нагадує про себе у вигляді кошмарів, флешбеків чи панічних реакцій. EMDR допомагає «розблокувати» цей процес, травматичний досвід інтегрується у пам’ять, але перестає викликати біль.

Людська психіка має природний механізм опрацювання інформації. Але іноді травматичні події застрягають у пам’яті, і тоді потрібна допомога. EMDR саме й запускає цей механізм.

Ключовий елемент — двостороння стимуляція: рухи очей вліво-вправо, ритмічні дотики чи звуки, що почергово активують праву та ліву півкулі мозку. Це дає ефект, подібний до природних процесів у сні, коли психіка переробляє щоденний досвід.

Метод працює як із великими травмами — війна, насильство, ДТП, стихійні лиха, так і з менш очевидними: дитячі образи, складні стосунки чи повторюваний стрес. У всіх випадках принцип один — допомогти мозку завершити незакінчений процес перероблення спогадів.

EMDR має наукове підтвердження ефективності й визнаний ВООЗ як один із методів при посттравматичному стресовому розладі. За понад 30 років він допоміг мільйонам людей знову відчути свободу від тягаря минулого.

Як проходить сеанс EMDR-терапії

Візьмемо за приклад дорослу людину, яка час від часу згадує, як батько кричав на неї в дитинстві. Цей спогад досі викликає сильні емоції. 

«Навіть якщо щодня не думати про цю подію, частина вашої енергії все одно витрачається на її утримання. А будь-який тригер — наприклад, людина, яка нагадує батька — може миттєво пробудити неприємні відчуття», — пояснюють психологи з Luminous Mental Health Counseling у Бронксі.

EMDR-терапія допомагає подивитися на події, які колись травмували, з безпечної дистанції. Спогад стає просто спогадом: картинка зменшує яскравість, а рівень стресу знижується майже до нуля. Людина більше не витрачає на нього сили й ресурси.

Терапія складається з восьми етапів, під час яких увага приділяється не лише спогаду, а й переконанням та фізичним відчуттям у тілі, а наприкінці формується позитивне сприйняття ситуації:

  1. Збір анамнезу та планування. 

Терапевт визначає симптоми, збирає історію травм та складає карту спогадів.

  1. Підготовка. 

Клієнт готується до сеансу, стабілізується емоційно. Це схоже на ретельну підготовку до операції.

  1. Оцінка спогаду. 

Визначаються конкретні моменти, які травмували.

  1. Десенсибілізація. 

Починається процес «знеболення» емоційного навантаження.

  1. Інсталяція позитивної думки. 

Старий негатив замінюється новим, конструктивним сприйняттям.

  1. Сканування тіла. 

Перевіряють, чи не залишилися неприємні відчуття.

  1. Перевірка ефекту. 

Терапевт уточнює, наскільки змінилося ставлення до ситуації.

  1. Закриття та переоцінка. 

Сеанс завершується та підводяться підсумки.

Типовий сеанс триває 60-90 хвилин, а кількість зустрічей залежить від тяжкості травми, у середньому 3-5 сеансів.

Під час фази десенсибілізації людина фокусує увагу на спогаді або тригерах, одночасно слідкуючи за пальцем терапевта, який рухається вліво-вправо. Можуть використовуватися й інші стимули: постукування по передпліччях або колінах, почергові звуки в навушниках або спеціальні EMDR-прилади зі світловими та звуковими ефектами.

Знаєте, що спільного між бігом, грою на барабанах та EMDR? Все це — білатеральна стимуляція. Коли ми ходимо або ритмічно рухаємо частинами тіла, півкулі мозку синхронізуються, і ми заспокоюємося.

Кожна серія стимуляцій триває 15-30 секунд та спрямована на «розморожування» застряглих спогадів. З часом негативне сприйняття змінюється на позитивне, пам’ять залишається, але вже без ефекту, що травмує. EMDR відкриває шлях до того, щоб травма перестала контролювати життя. Це не магія — це науково обґрунтований процес, який допомагає мозку переписати спогади, як файли, що зависли в комп’ютері. Як результат — зменшення стресу, відновлення ресурсів та можливість жити тут і зараз.

Показання та протипоказання до EMDR-терапії 

У 2002 році Національна Рада психічного здоров’я Ізраїлю рекомендувала EMDR для лікування жертв тероризму. У 2004 році Американська психіатрична асоціація офіційно визнала метод ефективним для роботи з психічними травмами. Тоді ж Міністерство оборони США та Департамент ветеранів віднесли EMDR до вищої категорії для лікування інтенсивної травми. Цей метод підтримують такі авторитети, як APA, NICE, ISTSS та ВООЗ.


EMDR допомагає дітям і дорослим будь-якого віку та при різноманітних проблемах:

  • тривога, панічні атаки, фобії;
  • депресії та біполярні розлади;
  • сексуальні дисфункції та насильство;
  • переживання горя, втрати або розставання;
  • посттравматичний стрес після аварій, стихійних лих, катастроф;
  • розлади харчової поведінки, дисоціативні розлади;
  • хронічний біль та соматичні проблеми;
  • проблеми у стосунках;
  • страх публічних виступів;
  • залежності;
  • насильство.

EMDR не тільки вивільняє травматичний досвід, а й допомагає культивувати позитивні спогади та почуття спокою, захищеності та внутрішньої сили. Щороку десятки досліджень демонструють його ефективність, адже метод короткостроковий, і це спрощує наукову перевірку результатів.

«Метод EMDR — це шлях до того, щоб мозок нарешті опрацював травматичний досвід. Пам’ять залишається, а емоційний тягар зникає», — підкреслюють спеціалісти Bronx Counseling Center.

Єдині протипоказання — нестабільний психічний стан, наприклад гострий психоз. У таких випадках терапія можлива лише для негайної роботи з наслідками сильного стресу, наприклад після обстрілів або катастроф.

EMDR — складна техніка, яку самостійно не застосовують. Неправильне використання може бути небезпечним.

Де пройти EMDR-терапії у Бронксі

Шукати фахівця з EMDR — це як шукати хорошого гіда для походу у гори. Від того, наскільки досвідчений та уважний ваш провідник, залежить, чи шлях буде безпечним та ефективним. EMDR-терапія — вузькоспеціалізований метод, тому важливо обирати сертифікованого терапевта, який пройшов навчання та має міжнародно визнаний сертифікат EMDR-терапевта або супервізора.

На ефективність терапії впливає не тільки метод, а й досвід терапевта та ваша сумісність із ним. Перша зустріч або консультація допоможе зрозуміти, наскільки комфортно вам працювати з конкретним спеціалістом.

Клініки та практики EMDR у Бронксі:

  • Bronx Counseling Center — JCCA.

Клініка пропонує широкий спектр терапевтичних послуг дітям, підліткам та сім’ям. Серед методів — Trauma-Focused CBT та EMDR.

  • Luminous Mental Health Counseling.

Вважається однією з провідних практик EMDR у Бронксі. Спеціалізується на роботі з травмами та пропонує інклюзивну терапію, орієнтовану на громаду району.

  • LifeStance Health.

Мережа клінік, що надає EMDR-терапію в декількох локаціях поруч із Бронксом та онлайн, пропонуючи гнучкі варіанти для клієнтів.

  • Онлайн-каталоги терапевтів: BetterHelp, Zencare.

Через ці платформи можна знайти сертифікованих терапевтів EMDR, які беруть клієнтів із Бронкса або працюють віддалено.


На що звернути увагу при виборі EMDR-терапевта:

  • Сертифікація — шукайте терапевтів із базовим або просунутим навчанням EMDR, акредитованих через EMDRIA або подібні організації.
  • Страхування / фінансова доступність — уточніть, чи приймає клініка ваш страховий план, чи пропонує знижки та інші варіанти оплати.
  • Тип сесій — інтенсивна EMDR-терапія (довші або послідовні сеанси) може бути дорожчою, але дає швидший результат.

EMDR-терапія — це глибокий та ефективний метод опрацювання травм, що дозволяє безпечним чином інтегрувати травматичні спогади в пам’ять, знизити емоційне навантаження та сформувати адаптивні способи реагування на стрес. Вона допомагає людям не лише пережити минулі травми, а й краще справлятися з сьогоденням та майбутнім.

Brujas — феміністичний колектив із Бронкса

By
Iryna Stanevich
-
0

З першого погляду — це дівоча скейт-команда з Бронкса, яка розтинає асфальт міських вулиць. Але їхня історія давно виросла за межі скейтпарків. Brujas — це вже і громадські організаторки, і радикальні феміністки, і творчині нової урбаністичної культури, де спорт, мистецтво й політика переплітаються в одне ціле. Від самого початку своєї діяльності Brujas поєднують скейтбординг з громадською організацією та політичним активізмом, зосереджуючись на протидії гнобленню й застарілим соціальним нормам. Докладніше про цю організацію, що стоїть на захисті жінок та інших вразливих верств населення у Бронксі, — далі на bronxanka.com. 

Скейт-­відьми Нью-Йорка

Аріанна Гіл зростала серед бетонних дворів Іст-­Віллидж та Нижнього Іст-­Сайду. У скейтпарку Томпкінс-­сквер її знали як дівчину, яка завжди з дошкою. Компанію їй складали здебільшого молодші хлопці, друзі брата, подруг в Аріанни майже не було.

Переїхавши до Огайо на навчання в коледж, Гіл не залишила скейтбординг позаду. Саме він допоміг знайти їй близьких людей у дівочому середовищі. Аріанна створила авторський курс для жінок, де навчала не лише трюкам, а й критично мислити про сексизм у скейт-культурі. На заняттях вони аналізували стару публікацію у Vice, у якій принижували професійну скейтерку Марісу Дал Санто. 

Коли Гіл поверталася додому на канікули, вона проводила час з подругою Шейлою Груллон та компанією хлопців зі скейт-колективу Casino. Ті знімали відео своїх трюків, але жінок до знімання навіть не запрошували.

«Вони зовсім не хотіли, щоб ми брали участь. Це було дивно», — каже Гіл. 

Саме те відчуття виключення стало поштовхом до створення власного простору. Так, у 2014 році, народилися Brujas — дівоча відповідь на Casino. Назву вони запозичили з культового відео Skate Witches 1986 року, де панк-скейтерки у шкіряних куртках збивали хлопців зі скейтів. Образ «відьом» поєднався з латиноамериканськими коренями засновниць та духовною традицією brujeria. 

«Ми — міжсекційні феміністки. Для нас важливі й сестринство, й духовність, й боротьба з сексизмом», — пояснює Гіл.

Brujas швидко перетворилися з жарту на серйозний рух. Їхній пост на Tumblr став вірусним. Невдовзі все більше дівчат приїжджали до парку на 157-й вулиці у Бронксі, щоб кататися разом. Команда почала виходити за межі скейтборду. Вони організовували вечірки, зустрічі, різноманітні заходи. 

«Для нас важливо створювати середовище підтримки, — каже учасниця Сем Олів’єрі. — Ми не прагнемо стати найкращими скейтбордистками світу. Це про солідарність та безпеку, особливо у місті, де простори часто стають менш дружніми для кольорових людей та жінок».

Та вечірки й катання — лише частина бачення. Гіл мріє про матеріальну інфраструктуру для жінок: від великих фондів до значних соціальних проєктів. Для самих учасниць Brujas — це не просто команда чи бренд. Це спосіб існування, що виник на вулицях Нью-Йорка й поєднує спорт, мистецтво, фемінізм та вуличну духовність. 

Мода як маніфест

У 2016 році дівчата з Brujas довели, що їхній рух виходить далеко за рамки скейтпарку. Вони запустили Brujas x 1971 — лімітовану лінійку вуличного одягу, профінансовану через Kickstarter. Назва відсилала до повстання у в’язниці Аттика 1971 року — одного з найгучніших символів боротьби проти репресивної пенітенціарної системи США.

Ця колекція була не просто стильними футболками й шортами. Вона стала політичним жестом. Кожен проданий елемент одягу означав підтримку кампаній за права ув’язнених та фінансування антипенітенціарної адвокації. Прибуток від одягу йде у спеціальний фонд застав. Мета — мати гроші, які можна відразу спрямувати на допомогу людям, переслідуваним за участь у вуличній культурі: графіті, «байдикування», використання громадських просторів. Дизайнами займаються професійні митці, а кожна футболка чи худі стає внеском у боротьбу проти тюремної системи.

Успіх кампанії на Kickstarter показав, що молодь готова носити свою позицію буквально на собі. Одяг став матеріальним доказом солідарності, формою опору, альтернативою гучним гаслам на плакатах. І він допоміг Brujas закріпитися як голос покоління, яке поєднує творчість, активізм та стиль.

Цю унікальність відзначили й куратори мистецтва. На молодіжному саміті «Обман патріархату» в Нью-музеї, організованому спільно з Brujas, дискусії про політику завершилися там, де дівчата почуваються найбільш органічно, — на хафпайпі. Їхня присутність була нагадуванням: навіть у серйозних розмовах про права та рівність можна й потрібно залишатися вільними, грайливими, з дошкою під ногами.

1971 стало більше, ніж колекцією. Це перетворилося на символ молодіжного опору та приклад того, як вуличний одяг може стати політичною інфраструктурою. Brujas знову довели, що стиль та боротьба можуть йти пліч-о-пліч.

Рожевий скейтпарк свободи

Brujas перевтілили артпростір у Східному Вілліджі у парк — але не той, де бетон та поліція задають правила. Це був Training Facility — їхній власний тренувальний центр, створений для тих, кому у звичайних скейт-зонах часто немає місця.

Разом із дизайнером Джонатаном Оліваресом дівчата побудували критий скейтпарк: з рожевими пандусами, камуфляжними трибунами, бібліотекою політичної літератури й атмосферою абсолютної свободи. Тут поруч із книжками Фуко та Малкольма Ікса ковзали дошки, а пресреліз прямо заявляв: 

«Поліції та крутим хлопцям вхід заборонено».

Цей рожевий колір став символом — викликом традиційній «мачо-культурі» скейтбордингу. Аріанна Гіл пояснювала, що звичні скейт-шопи заохочують лише один тип скейтерів: білих цисгендерних чоловіків. Brujas хотіли зламати цю модель, створивши простір, де квір-люди, жінки та кольорові відчували б себе бажаними.

Training Facility — це не лише про скейт. Це воркшопи, вечірки, виступи гуртів та перформанси. Тут відбувся перший легендарний Anti-Prom — альтернативний бал, який називали «Met Gala андеграунду». На сцені виступали Cardi B та Young M.A., а серед гостей були куратори музеїв, старшокласники, пенсіонери та панки — всі разом у просторі, де ніхто не відчував себе чужим.

Назва резиденції теж має історію. Вона відсилає до парку Томпкінс-сквер, який скейтери колись жартома називали своїм «тренувальним центром». Коли джентрифікація закрила більшість старих майданчиків, а на Томпкінсі з’явилося дедалі більше поліції, Brujas вирішили побудувати свій новий Tompkins — на квартал далі. Brujas зробили більше, ніж парк. Вони створили простір приналежності — ролики, скейти, книги й рожеві перешкоди стали декораціями до історії про новий, вільний Нью-Йорк.

Поза скейт-майдачику 

У соціальних мережах, насамперед в Instagram, Brujas будують свій майданчик для висловлювання. Тут з’являються анонси скейт-днів, майстер-класів, вечірок, а також заклики до дій. Але головне — вони формують безпечний простір для квір, ЛГБТК-молоді та кольорового населення, де спільнота може існувати без тиску й осуду.

Водночас Brujas чутливо реагують на трагедії. Вони організували поминальний скейт-захід для Мейлін Рейносо, двадцятирічної дівчини, зниклої безвісти й пізніше знайденої мертвою. Їхній жест уваги став тим, що змусило ЗМІ нарешті заговорити про історію, яку до того ігнорували. Для Brujas це було доказом: у серці сучасного Нью-Йорка расизм та байдужість до життів молодих кольорових жінок залишаються невидимим, але смертельним механізмом.

Ідеологія Brujas теж постійно змінюється. Якщо спершу вони звучали як частина ліберального фемінізму, то згодом відверто заявили: їхні погляди ближчі до спадщини радикальних рухів — таких як «Чорні пантери» чи «Молоді лорди». У 2017 році Brujas вийшли на подіум Тижня моди у Нью-Йорку. У 2018 році перетворили артпростір Performance Space на скейтпарк у рамках виставки «Навчальний центр». Щорічно влаштовують вечірку Anti-Prom, присвячені різним актуальним проблемам.

Brujas — це не просто команда, а рух. Їхні вечірки руйнують рамки, їхня мода перетворюється на зброю, їхній скейтбординг стає голосом політичної адвокації. Вони живуть на перетині вуличної культури й боротьби за справедливість. У місті, де поліція й забудова тиснуть на громади, катання на скейті перетворюється на форму мирного опору.

Белла Абзуґ — одна з лідерок другої хвилі фемінізму

By
Iryna Stanevich
-
0

Її часто називали «Бойовою Беллою». Вона була американською юристкою, політикинею та активісткою, а також ключовою лідеркою жіночого руху. Про жінку, яка відігравала важливу роль у формуванні напрямку, який пізніше отримав назву екофемінізм, — далі на bronxanka.com.

Дівчинка з Бронкса, яка кинула виклик традиціям

Белла Абзуґ з’явилася на світ 24 липня 1920 року у Бронксі. Її батьки, єврейські іммігранти з Чернігова, приїхали до Америки на початку ХХ століття. Мати, Естер, залишалася берегинею дому, а батько, Емануїл, відкрив власний м’ясний ринок на Дев’ятій авеню з красномовною назвою «Живи та дай жити іншим». Маленька Белла часто допомагала йому за прилавком. Її єврейське виховання стало першим поштовхом до бунтівного фемінізму. У синагозі Белла не могла миритися з тим, що жінок садили окремо на балконі. У 13 років вона втратила батька та дізналася, що дівчатам заборонено читати скорботний «Кадиш». Але Белла відмовилася підкоритися, щодня приходила до синагоги та сама виголошувала молитву. Чоловіки дивилися осудливо, але не наважувалися її зупинити. Пізніше Абзуґ згадувала: 

«Саме ті ранки навчили мене, що можна робити нетрадиційні речі».

Белла вчилася в середній школі Волтона в Бронксі, де була старостою класу, грала на скрипці, після уроків відвідувала єврейську школу Флоренс Маршалл. У студентські роки Белла була такою ж активною, як і в дитинстві. В Гантер-коледжі вона стала президенткою студентської ради, вивчала політологію, паралельно відвідувала Єврейську теологічну семінарію та виголошувала палкі промови, навіть у вагонах метро. Свою пристрасть до суспільних справ вона поєднала з юридичною освітою. У 1944 році Абзуґ закінчила юридичний факультет Колумбійського університету, де працювала редакторкою юридичного журналу.

Адвокатка з капелюхом

Ще в середині 1940-х років, коли в юридичних фірмах Нью-Йорка майже не було жінок, Белла Абзуґ зламала цей бар’єр. У 1945 році вона вступила до Колегії адвокатів та почала працювати у фірмі Pressman, Witt & Cammer, де взялася за найскладніші й найнебезпечніші справи. Вона спеціалізувалася на трудових правах, правах орендарів та громадянських свободах. Вже на початку кар’єри Абзуґ поїхала на американський Південь, де захищала темношкірих громадян у судах. Вона намагалася врятувати життя Віллі Макгі, якого засудили до страти лише після двох із половиною хвилин наради білих присяжних. Попри її зусилля апеляцію відхилили, й чоловіка стратили. Цей досвід зробив Беллу ще рішучішою у боротьбі проти несправедливості.

Вона працювала для Американського союзу громадянських свобод та Конгресу за громадянські права, захищала робітників автомобільної промисловості та вантажників, виступала проти свавілля сенатора Джозефа Маккарті. У часи, коли багато хто боявся навіть вимовити слово «свобода», Белла відкрито сперечалася з Комітетом Палати представників з антиамериканської діяльності.

У 1960-х роках Абзуґ стала співзасновницею руху «Жінки страйкують за мир», що починався як протест проти перегонів ядерних озброєнь, а згодом перетворився на масові демонстрації проти війни у В’єтнамі. Вона очолювала марші у Вашингтоні, вимагаючи зупинити випробування ядерної зброї та припинити військову агресію. 

Її стиль був прямим, навіть різким. Абзуґ іронічно відповідала: 

«Чи я нетерпляча, імпульсивна, зарозуміла, груба, богохульна, зухвала й владна? Можливо. Але головне, щоб ви зрозуміли одне — я дуже серйозна жінка».

Щоб клієнти сприймали її не як секретарку, а як юристку, вона завжди носила капелюх. Згодом він став її символом. 

«Бойова Белла» у Вашингтоні

Белла Абзуґ вирішила піти у велику політику у 50 років — вік, коли більшість жінок її покоління навіть не мріяли про державні посади. Її передвиборче гасло звучало різко й прямо: 

«Місце цієї жінки — у Палаті представників». 

У 1970 році вона переконливо перемогла свого опонента з 18-річним досвідом, здобувши місце конгресвумен від Мангеттена.

У Вашингтоні Белла діяла швидко й безкомпромісно. Вона домоглася мільярдних інвестицій у транспорт та громадські проєкти для Нью-Йорка, стала співавторкою історичних законів. Серед них Розділ IX, який заборонив дискримінацію за ознакою статі у сфері освіти, а також перший закон, що гарантував жінкам рівні права на отримання кредитів. Вона також просувала поправки до Закону про свободу інформації, відкриваючи уряд для громадян.

Її капелюхи стали легендою, але сама Белла жартувала: 

«Не захоплюйтесь капелюхами. Важливе — те, що під капелюхом». 

Не дивно, що Абзуґ прозвали «Бойова Белла». Вона не боялася сперечатися, критикувати колег та навіть ображати опонентів. Для одних вона була символом мужності, для інших — уособленням незручної «надто гучної» жінки.

У 1976 році Абзуг стала першою жінкою, яка балотувалася до Сенату США від Нью-Йорка, але програла Деніелу Патріку Мойніхану з відривом менш ніж в один відсоток. Вже за рік вона зробила ще один безпрецедентний крок — балотувалася на посаду мера Нью-Йорка, знову ж таки першою серед жінок.

Її кар’єра в Конгресі тривала всього кілька років, але цього вистачило, щоб залишити глибокий слід. У 1977 році Белла очолила Національну жіночу консультативну раду при президенті Джиммі Картері й головувала на першій Національній конференції з питань жінок у Г’юстоні, яка зібрала тисячі делегатів, та заклала основу майбутніх жіночих платформ дій.

Белла Абзуґ не перемагала у всіх виборах, але кожна її кампанія ставала проривом — вона змінювала правила гри.

Головна та остання місія

Пізніше Абзуґ співголовувала в Національному консультативному комітеті у справах жінок, але її принциповість призвела до конфлікту з Білим домом, і в 1979 році вона залишила посаду.

Та Белла ніколи не була без діла. Вона створювала нові жіночі організації, вела марші та акції, виступала на мітингах, очолювала марш до Дня рівності жінок у Нью-Йорку 1980 року. 

У 1990-х роках Абзуґ вийшла на міжнародну арену. Разом із подругою та колегою Мім Кельбер вона заснувала Жіночу організацію з питань довкілля та розвитку (WEDO). Це стало новим етапом її місії — глобальним фемінізмом, який поєднував права жінок, екологію та економічну справедливість. Під керівництвом Абзуґ WEDO організувала Всесвітній жіночий конгрес за здорову планету в Маямі 1991 року, зібравши 1500 делегаток із 83 країн. Їхній «Порядок дій жінок на XXI століття» став важливою дорожньою картою для майбутніх міжнародних угод.

Белла виступала на конференціях ООН, наполягала на гендерночутливій політиці, відстоювала права жінок у Ріо-де-Жанейро у 1992 році й у Пекіні у 1995. Навіть пересуваючись у візку, вона не припиняла подорожей та виступів.

Особисте життя, визнання та спадщина

У 1944 році Белла вийшла заміж за Мартіна Абзуґа — романіста та біржового маклера. Їхня зустріч відбулася випадково в автобусі в Маямі, коли обидва прямували на концерт. Вони залишалися разом до смерті Мартіна у 1986 році та виховали двох доньок. Белла завжди віддавала належне своєму чоловікові за підтримку та готовність розділяти домашні обов’язки, що дозволило їй активно будувати кар’єру в політиці та громадському житті. 

За життя Абзуґ здобула численні пошани та нагороди. У 1974 році скульптор Джефф Лондон створив роботу «Меблі для людей», на якій відображено ідеї Абзуґ. У 1991 році вона отримала нагороду «Меггі» від Федерації планованого батьківства. У 1994 році Беллу ввели до Національної зали жіночої слави в Сенека-Фоллз, того ж року вона отримала медаль від Ветеранок-феміністок Америки. 6 березня 1997 року в ООН її відзначили як провідну жінку-еколога, а незабаром — нагородою «Блакитні берети», найвищим цивільним визнанням ООН.

Спадщина Белли продовжилася через родину. У 2004 році дочка Ліз Абзуґ заснувала Інститут лідерства Белли Абзуґ (BALI), який наставляє та навчає студенток старших класів та коледжів стати ефективними лідерами у громадянському, політичному та корпоративному житті. 

Пам’ять про Беллу зберегли й у Нью-Йорку. У 2019 році парк Hudson Yards було перейменовано на парк Bella Abzug, а частина Бенк-стріт у Грінвіч-Віллидж має її ім’я.

Абзуґ також залишила слід у популярній культурі. Вона з’являлася у фільмі Вуді Аллена «Мангеттен», епізоді Saturday Night Live 1977 року та документальному фільмі «Нью-Йорк: Документальний фільм». Її образ з’являвся на колекційних картках «Суперсестри» 1979 року, у мінісеріалі ABC 1987 року, музичному відео Beastie Boys 1989 року, а також у театральній виставі 2019 року «Bella Bella». У 2020 році Марго Мартіндейл та Бетт Мідлер зіграли її у мінісеріалі «Місис Америка» та фільмі «Слава» відповідно. У документальному фільмі 2023 року «Белла!» згадуються численні інтерв’ю з її сучасниками та колегами, включно з Глорією Стайнем, Гілларі Клінтон і Барбарою Стрейзанд.

В останні роки життя Белла боролася з раком молочної залози та серцевими хворобами, пересуваючись на інвалідному візку. 16 березня 1998 року, виступаючи перед Комісією ООН зі становища жінок, вона виголосила свою останню промову: 

«Зараз настав час заявити, наближаючись до великого тисячоліття, що жінки повинні бути вільними… Ми не можемо бути вільними, доки наші права людини порушуються…» 

Через два тижні після цього виступу Белла Абзуґ померла у Нью-Йорку.

На поминальній службі Джеральдін Ферраро підсумувала її спадщину: 

«Вона не постукала легенько у двері. Вона навіть не відчинила їх і не вибила. Вона назавжди зняла їх з петель! Щоб ті, хто прийшов потім, могли пройти крізь них».

123...7Page 1 of 7

© Copyright 2023-

...